Наблюдения за бытием

Конкурс скрипалів королеви Єлизавети у Брюселі завершено. Перше місце отримав українець Дмитро Удовиченко з Харкова, якому в цей день виповнилося 25 років. Він відмовився подати руку для поздоровлення члену жюрі зі Свинопсарні.

Короткий уривок з його виступу:

Ik ben geen optimist, ik ben een stoïcijn. Doe wat je moet, en laat wat zal zijn.
Tien jaar geleden, in de nacht van 19 februari, was het beslissend voor het lot van Oekraïne. We hadden als stof van een tafel moeten worden afgeveegd. Alle macht van de staat was tegen ons, en we hadden niet eens wapens. Alleen ons lichaam en onze ziel. Op zijn plaats blijven en de lijn vasthouden was zelfmoord. De weinigen die achterbleven, begrepen dat ze de ochtend hoogstwaarschijnlijk niet meer zouden meemaken. Ze werden voorbereid om in een vleesmolen te worden gemalen. Maar ze wilden niet leven in het land dat voor hen werd voorbereid. Ze vochten en hoopten alleen op een wonder. En dit wonder gebeurde. De vleesmolen was kapot.
Het vlees is zwak, maar de geest is sterk. Geloof in het onmogelijke en het zal gebeuren. Alleen fanatici winnen.

Коли надійдуть танки й бетеери,
І вдарить по знаменах кулемет, –
Ті вмруть, а ті сховаються в печери.
Та на майдані лишиться поет.

Він буде сам під кулями стояти
Без наляку й жалю, як Прометей,
І кров стече… Рабів народить мати,
Та він оберне знову їх в людей!

Він знов оберне в Дух скорботне тління,
Знов нагадає хто ми, звідкіля.
І знов на площах закричить каміння,
І вбивці рушать знов з – під стін Кремля.

Знов буде бій! Будуть підступні чвари,
Знов честь укрита буде наяву,
І знову нас клястимуть яничари,
Навколішки вітаючи Москву.

І знов розтануть людських душ мерзлоти,
І знов імперію ошкірить сказ,
І буде так продовжуватись доти,
Допоки правда не прийде до нас.

В століттях буде так! І жодна зміна
Не станеться в перебігу епох,
Допоки не воскресне Україна,
Бо Він так хоче – наш безсмертний Бог!

1991

Путін-хуютін та вся ця тупа їхня пиздобратія припустилися серйозної психологічної і стратегічної помилки.
Страх - це страва, яку треба пропонувати дуже обережно, дозовано. Тоді воно працює. Як до 24-го.
А після всіх цих Буч, Ірпенів, Бородянок, Маріуполів, ракет, обстрілів - все уже похуй.
Перейдено всі межі. Страх втомлює. Українці більше не бояться. Жінки, які колись боялись мишей, не бояться балістичних ракет. Діти викладають в тік-току прильоти шахедів. Як буде, так і буде. Така наша доля. Ми не здамося і не зламаємося. Ми переможемо!
Тактичний ядерний удар? Блекаут? Без води і світла?
Та йдіть нахуй! Заїбали!

Ольга Мельстер працювала кондитеркою i виготовляла смачнi та гарнi пряники. З креативними картинками, а також пiд розмальовки малюкам. Про ці пряники писали місцеві ЗМІ. Оля часто витрачала кошти на різну благодійність.
Тарас Мельстер працював в IT-сфepi, гарно заробляв.

Сімейна пара була безкінечно далека від війни. Тарас відклав «мишку» і клавіатуру. Оля обрізала косу, аби не заважало волосся броніку.
Подружжя стояло разом з побратимами на самій пекельній ділянці. Пісок, випалене обстрілами поле, не дуже глибокі окопи і більш нічого.

Вони загинули під час одного з самих жорстоких обстрілів. Усім. Авіація, вертольоти, міномети, важка артилерія.
На той край села було страшно дивитися. Хотілося відвернутися від звуку розривів.
До останніх годин оборони Сіверодонецьку на тій позиції уціліло двоє бійців з взводу. Підрозділ утримав позиції.

Передаємо вам, російські окупанти.
Ви всього-лише убили нас.
А ми виїбали вас.
І спецназ, і кадирівців, і ФСБ, і армію.

Ми втримали позицію.
Так, залишились там назавжди. Як назавжди там полягла остання надія Москви на «широкий наступ».
Більше ніяких великих наступів не було.
І не буде.

І ніколи не буде більше Голодомору.
А будуть дітки їсти кумедні пряники.
На солодкий день ПЕРЕМОГИ.
Дякуючи вам, Оля та Тарас.

Купую каву на Ярославовім валу. Переді мною бабуся і військовий.
Бабуся купує булочку, розвертається, і віддає її військовому, зі словами, що в неї на фронті онук, але вона його пригостити не може, тому хоче пригостити цього солдата. Він довго відмовляється, проте бабусі такі вдається його вмовити, військовий булочку бере, посміхається, купує каву і сідає поруч.
Я прошу бабусю почекати хвилинку, купую свою каву і круасан їй, кажу, що свою бабусю я вже, нажаль, нічим не пригощу, тому буду щаслива пригостити її. Бабуся теж трохи віднікується, але врешті погоджується, бере круасан і сідає поруч з військовим.
Бариста - мені: "А давайте я вам каву рахувати не буду".
Я відмовляюся, врешті домовляємося, що я за каву все ж заплачу, але він її "підвісить", і на цю суму когось сьогодні ще чимось пригостить.
Бо треба підтримувати колообіг добра зараз. Хоча б тільки булочками.
Бо такі наразі часи.

 

На Аскольдовій Могилі поховали їх -
Тридцять мучнів українців, славних молодих...
На Аскольдовій Могилі український цвіт.
По кривавій по дорозі нам іти у світ.

На кого посміла знятись зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка... На Аскольдовій Могилі український цвіт. 
По кривавій по дорозі нам іти у світ.

Ми стоїмо, ми й досі на помості,
Напівзабуті і напівживі.
Ми стоїмо – в серцях немає злості.
Ось тільки нерви – де там тятиві?

Ми стоїмо чужі у власній хаті,
Охаяні, обпльовані, німі.
Ми стоїмо потужні і затяті,
Пильнуєм світло в крижаній пітьмі.

Затравлені, змордовані істоти,
Жах небуття легенями п’ємо.
Бо Україна дихатиме доти,
Допоки ми за неї стоїмо.

Все три месяца противостояния, с перерывами на ангину и пневмонию, Олеся постоянно дежурила на центральной площади столицы. Здесь же, под Новый год, встретила Тараса - свою большую любовь.

"Меня перекрестили жители моего глухого села и отправили с Богом. Почему-то помню — на весь автобус я была одна девушка. Второго декабря утром уже была в Киеве. Я ощущала какую-то внутреннюю силу, порыв, желание перемен… Я открывала в себе такие вещи, о которых раньше и не догадывалась. "

( 20 февраля Олеся )

   Филарету - 90. Это счастливый человек. После своих трудов он может позволить себе спокойно предстать пред Всевышним. Он выполнил свое предназначение. И вошёл в историю.
   Он свершил то, что видел целью всей своей жизни, своей обязанностью перед Б-гом и людьми. Что столетиями не удавалось другим. Что считалось невозможным. Он вывел свой народ из московского рабства и привёл в единую поместную церковь. Но так и не стал её владыкой. Как Моисеей, приведший свой народ в землю обетованую, но так и не ступивший на неё.
   Это было его служение. Его священная война. За автокефалию. Против всесильной антихристовой империи. Война глубоко личная, где жаждались не только справедливость, но и возмездие. Где воедино сплелись служба Б-гу, защита церкви и верность своей пастве.
   Он нёс свой крест, предназначеный ему судьбой и Всевышним. Через оскорбления и анафемы, клевету и провокации. Играл ва-банк и на грани фола. 26 лет он был главой никем не признанной украинской церкви. Никто не верил в его успех. Но он стоически делал свое дело. Трудом и молитвой. Принуждением и уговором. Верой в Б-га и своё призвание. И Господь вознаградил его. Довёл по зыбкому трещащему льду к заветной цели. Дух победил. Кесарь проиграл.
   Последствия его деяний мы сможем оценить не сразу. Но они будут эпохальными. Имперские мифы про "единый народ", "единую купель" и "единую историю" развеяны. Третьего Рима больше нет.
   Московия теряет основы своей империи - славянскую базу и сакральную правопреемственность. Украина возрождается тем, кем была до 330-летнего московского ига - Киевской Русью. Свободной от орды. Верной Господу. Неопалимой купиной.
   Будут грохотать грозы и войны, меняться власти и поколения, но украинская церковь, новорожденная Петром и Филаретом, останется скалой, на которой будет возвышаться украинский дух. Так пожелал Господь.

Гризіться між собою, хто ж заборонить?

У нас демократія вищого рівня. Війна з собою. При ній, гризня між вчорашніми своїми - цілком собі «здобута» норма. З розстрільними списками, обіцянкою ліхтарів і мотузок, і з дружньою різаниною і стріляниною в перспективі..

Роздеріть все, вже до дрібних клаптиків. Ностальгує кожен про своє.. Про свою війну - справжнісіньку, не як у інших (на яку ви (правда-правда) повернетеся, раптом що - рюкзак_стоіть_на поготові).
Діліться на табори і групи, а потім ще раз, а потім ще і ще.. І не забувайте звинувачувати, зневажати і насміхатися над тими, хто вчора був поруч.

Називайте один одного «порохоботами», «зрадофілами», «мусорами», «потріотами», і всім нескінченним набором ярликів і бірок. Відстоюйте своє фанатичне, і закривайте очі навіть на правильне чуже.
Діліть правду. Виокремлюйте її до кристального стану, коли вона буде у вас єдино вірною. Мільйони правд, кожному - своя!

Займайтеся захоплюючим полюванням за помилками один-одного. Витягуйте їх назовні, переходьте межі розумного, перебільшуйте, множте, розтягуйте в часі.. Чи не допомагайте - бийте і добивайте. Робіть з кожної чужої мухи слона. А своїх слонів фарбуйте в необхідний праведний камуфляж, і втюхують як основу світобудови..

Знаходьте будь-який привід для ворожнечі. Найбільшу дрібницю оголошуйте смертельним гріхом. Будь-яке, відмінне від вашого, думку - єрессю. Діліться за будь якою відмінною ознакою. Ніколи не визнавайте помилок і власної провини. Доводьте будь-який спір до абсурдного побоїща.

Обов'язково любуйтесь всім цим. Будьте нарцисом - на вас всі дивляться, вам потрібно визнання за всяку ціну. Час згуртованих рядів пройшов - нескінченне поле нарцисів наш нинішній стан. «Кожному нарцису окреме поле» - наш наступний етап..

Вербуйте союзників і адептів - завтра, коли «розмежування» відбудеться в черговий раз, з них вийдуть відмінні вороги і мішені.

Звинувачуйте один одного в роботі на ворога. Це - свята правда. Воюючи один з одним, ви, один хрін, працюєте на нього - так чи інакше.

Розірвіть вже, нарешті, все, за що ви так напружено б'єтеся.

Вам не подобається влада? В такому стані вас буде грати і мати будь-яка влада. І існуюча. І будь-яка наступна. Тому, що при такому розкладі, наверх обов'язково спливе те, що повинно випливати за законами фізики, при будь-яких гаслах і програмах.

У перервах між бійкою, не забувайте поскаржитися на те, що «в цій країні не буде нічого хорошого». І тонко (або товсто) натякніть на думки про від'їзд. Причому і ті, хто може це зробити, і ті, хто там нахрен не потрібний. Покажіть як ви охиренно втомилися (боротися). І готові плюнути на всіх і піти.

Під шум міжусобної бійки з вами можна робити все, що завгодно. Зовні і зсередини.
Ні, не так. З вами роблять все, що завгодно. Кожен день. І, найголовніше, ви це бачите. Тільки не в дзеркалі, а в діях ваших множаться опоненти і вороги із числа вже колишніх друзів.
І спільними зусиллями - продовжує існувати те, проти чого, власне, і йде боротьба.

До недобитого старого гівна, додаються його осмілівші шматки, і липнуть на всі органи управління механізмом країни. Повзучий реванш переходить в стадію бадьорого кроку. ТОВ «Правосуддя», і ведуть до нього структури, продовжують повертатися до ситно старого формату.

Слово «корупція» стає смішним і непристойним. Просто, знову починають "брати" все, у кого є можливість - спосіб життя такий. І ВСЯ існуюча нині боротьба за владу - боротьба за те, щоб стати головою цього моторошного, але цілком собі дійного монстра.

Ви їм потрібні. Щоб допомогти передавити один одного.
Під хрускіт попкорну біля телевізорів «байдужих». І під дзвін келихів «з того боку».

Ви знаходите нам все нових і нових ворогів - реальних, або існуючих лише в вашій голові. Перш за все, ви апелюєте до нас, закликаєте до участі в ваших «внутрішніх війнах», а після - гидливо махаєте рукою в бік фронту, і йдете виносити мозок ветеранам.

Продовжуйте процес. Ви на вірному шляху.

автор

Проголосовал за Диму Ризниченка.
А вы за кого?

13 лютого 2014. Юрко Загаєцький на варті. 

2014. Кривава Водохреща.

Олигархи и коррупция — это костыли
И эти костыли нам были нужны. 
Кучма ведь не хотел олигархов. Он хотел финансово-промышленные группы, которые стали бы локомотивом для украинской экономики. Он мечтал, что эти ФПГ смогут быстро вытянуть Украину на уровень Польши.

Но Кучма недооценил советских людей. Хотя сам он тоже советский человек.
Наши олигархи – это провинциальные, жлобоватые совки, которые вместо Польши завели Украину в непроходимые болота, где бал правит жлобство и лицемерие. Но я не думаю, что среднестатистический украинский олигарх чем-то принципиально отличается от среднестатистического украинца. Любой другой из них стал бы тем же самым в тех же самых условиях.

Люди небезосованно считают, что олигархи грабят страну. Но последние 20 лет олигархи выполняли ровно ту функцию, которую должно выполнять гражданское общество. Они были столпами режима и опорой государства.
Не случайно именно с ними вели переговоры американцы во время Майдана. Именно они назвали имя следующего президента Украины. Именно в союзе с олигархатом Украине удалось выстоять в войне с Путиным.
Олигархи получали свою плату за то, что были опорой украинской государственности. В этом мире все стоит денег. И услуги олигархов тоже стоят денег. Причем немалых.

Проблема нашего прекрасного общества в том, что платить олигархам оно не хочет, но… делать ту работу, которую делают олигархи тоже не хочет. Проще говоря хочет халявы. Потому и бегает за холуями олигархов, за Тимошенко, Ляшко, Саакашвили, Савченко, Вакарчуком и прочими спасителями, обещающими решить за них все их проблемы.

Олигархи обходятся дорого и услуги их некачественные. Но все же они свою работу делают. Они создают телеканалы и партии. Они занимаются междоусобицей и политикой. Они ищут союзников и организуют защиту государства.
Общество же за 4 года после войны не создало ни одной партии, ни одного общественного движения, ни одного телеканала. Не оторвало своей жопы от дивана, даже несмотря на войну. 

Проблема не в том, что коррупция и олигархия такие страшные и непобедимые. Проблема в наших провинциальных и колониальных комплексах, и в нашей неспособности взять на себя ответственность за страну. И пока мы от этих комплексов не избавимся – у нас будут олигархи.
Потому что у деток в детском садике должен быть ответственный дядя. И не важно, что по этому поводу думают детки.

Олексій Заводюк

Торты от Динары Касько