Євген Карась

[hozar]

Ольга Мельстер працювала кондитеркою i виготовляла смачнi та гарнi пряники. З креативними картинками, а також пiд розмальовки малюкам. Про ці пряники писали місцеві ЗМІ. Оля часто витрачала кошти на різну благодійність.
Тарас Мельстер працював в IT-сфepi, гарно заробляв.

Сімейна пара була безкінечно далека від війни. Тарас відклав «мишку» і клавіатуру. Оля обрізала косу, аби не заважало волосся броніку.
Подружжя стояло разом з побратимами на самій пекельній ділянці. Пісок, випалене обстрілами поле, не дуже глибокі окопи і більш нічого.

Вони загинули під час одного з самих жорстоких обстрілів. Усім. Авіація, вертольоти, міномети, важка артилерія.
На той край села було страшно дивитися. Хотілося відвернутися від звуку розривів.
До останніх годин оборони Сіверодонецьку на тій позиції уціліло двоє бійців з взводу. Підрозділ утримав позиції.

Передаємо вам, російські окупанти.
Ви всього-лише убили нас.
А ми виїбали вас.
І спецназ, і кадирівців, і ФСБ, і армію.

Ми втримали позицію.
Так, залишились там назавжди. Як назавжди там полягла остання надія Москви на «широкий наступ».
Більше ніяких великих наступів не було.
І не буде.

І ніколи не буде більше Голодомору.
А будуть дітки їсти кумедні пряники.
На солодкий день ПЕРЕМОГИ.
Дякуючи вам, Оля та Тарас.