Конституція України, згідно її ст.8, має найвищу юридичну силу, а норми Конституції є нормами прямої дії. Відповідно до
ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніяка особа не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до
ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Основні обов'язки громадянина, відповідно до
ст.68 Конституції України, мають бути прописані виключно в законах України. Будь-який підзаконний акт призначений для реалізації існуючих законів, а не для їх модифікації. Він не може створювати нові обов'язки громадянина та не може встановлювати або розширювати повноваження посадових осіб ширше, ніж це передбачено законом. Повноваження на перевірку певних документів мають бути чітко прописані у певному законі. Жоден закон, у тому числі Закон про захист населення від інфекційних хвороб, не дає жодній посадовій особі повноважень на перевірку документів, які стосуються персональних даних громадянина, включаючи медичні документи про стан здоров'я громадянина, таких як наявність вакцинації.
Рішення органів місцевого самоврядування, а також державних органів, у тому числі Постанови Кабінету Міністрів, або накази міністрів, мають не суперечити Основному закону держави. Відповідно ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених Конституцією України, тобто в умовах введення воєнного чи надзвичайного стану, або за рішенням суду.
Оскільки воєнний або надзвичайний стан не було оголошено, встановлення подібних обмежень підзаконними актами, такими як постанови Кабінету міністрів від 09.12.2020 р.
№ 1236 та від 20.05.2020 року
№ 392 із подальшими змінами до нього, суперечить
ст.1,3,6,8,19,64 Конституції України, про що свідчить
п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10 по справі №1-14/2020(230/20). Тому такий нормативно правовий акт та подальші доповнення до нього є юридично нікчемними, і не можуть підлягати застосуванню при вирішенні питань про адміністративне правопорушення.
Відповідно до
ст.24. Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень прав громадян за будь-якими ознаками. Виходячи з букви та духу Основного закону, будь-яке рішення органів влади, яке неправомірно обмежує конституційні права громадянина, є злочинним. Виконання злочинних розпоряджень може бути кваліфіковане як злочин або співучасть у злочині, тому
ст.60 Конституції України звільняє будь-якого громадянина від їх виконання.
Ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення не визначає конкретних правил карантину, за порушення яких настає адміністративна відповідальність; вони визначаються підзаконними актами. А відповідно
ст.92 Конституції України підзаконні акти не можуть обмежувати конституційні права громадян. Тимчасові обмеження конституційних прав можуть встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1,3,6,8,19,64 Конституції України (рішення Конституційного Суду України
№10 від 28.08.2020 року).
Діяння, в яких мене звинувачують, не містять злого наміру, і не було доведено, що вони комусь завдають шкоди. Носіння маски є правом особи, а не її обов'язком (
постанова Корольовського районного суду м.Житомира у справі № 296/9104/20 від 27.01.2021). Щеплення проти Covid-19 не входить в перелік обов'язкових, які зазначені у Законі про захист населення від інфекційних хвороб. Вакцинація проти Covid-19 може бути виключно добровільною, в протилежному випадку це буде протиріччям
ст.27,28 Конституції України та
ст.43 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 № 2801-XII. Отже, навіть відмова громадянина від вакцинації не може тягти за собою жодних правових наслідків. Так само пред'явлення сертифікату вакцинації, та навіть її отримання є правом особи, а не її обов'язком, виконання якого передбачено певним законом, а його невиконання тягне якісь правові наслідки.
КУпАП не містить у собі такі правопорушення, як відсутність сертифікату.
Згідно
ст.286 Цивільного Кодексу України, та
ст.39'1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», кожна людина має право на таємницю про стан свого здоров'я. Будь-яка медична процедура, отримана громадянином, включаючи вакцинацію, є фактом звернення за медичною допомогою, а отже, є медичною таємницею, вимагання якої є протиправною. А виконавчі органи не наділені правом трактувати закони.
Відповідно постанови Кабінету міністрів від 29.06.2021 р.
№ 677, формування COVID-сертифіката здійснюється уповноваженою установою за запитом запитувача, при цьому запитувач надає однозначні згоди на передачу, поширення та надання уповноваженій установі інформації про нього. Оскільки я не маю наміру передавати стороннім особам відомості про стан свого здоров'я, я маю право скористатися правом на цю таємницю.
А найголовніше, недотримання особою правил карантину з вимогами, які обмежують її конституційні права та які встановлені не у конституційний спосіб, принципово не можуть бути підставою адміністративної відповідальності.
Виходячи з викладеного вище, з одного боку, не існує обов'язку громадянина пред'являти свої конфіденційні дані на вимогу посадової особи, а з іншого боку немає законних підстав та повноважень їх вимагати з боку тієї ж самої посадової особи. Дозвіл на відкриття моїх персональних даних з мого боку не дається, а ухвали суду на її порушення не було винесено. Тому відсутні підстави для адміністративного покарання за відмову пред'явити сертифікат вакцинації або інші документи, які засвідчують стан здоров'я.
Більш того, вимагання документа, який громадянин не зобов'язаний пред'являти за законом, так само як і намагання призначити покарання за законно не встановлені адміністративні порушення, є перевищенням службових обов'язків, тобто кримінальним злочином (
ст.41,365 Кримінального кодексу України), проти якого обов'язково буде вчинено судовий позов з відшкодуванням моральної шкоди персонально з особи, яка його вчинила.
З тих підстав, що ніяких законів, так само як і постанов виконавчої влади, що були прийняти належним чином, я не порушував, адміністративного правопорушення я не скоїв, а також з огляду на те, що були порушені мої конституційні права, мої права та обов'язки як затриманого не були роз'яснені, моє прохання про надання можливості скористатися правовою допомогою не було задоволено, та у зв'язку з суттєвим порушенням норм складання адміністративного протоколу, прошу адміністративну справу відносно мене закрити.
Щось виправити, чи й так піде? Юристи тут є?