Мовний геноцид

В Верховну Раду направили бімбу новий законопроект про державну мову.
Основні тези:
– Мовна інквізиція та мовні зондеркоманди - для спалювання у вогнищах узкоязычных мальчиков в трусиках ("Уповноважений із захисту державної мови").
– Екзамен на знання мови для всіх, хто набуває громадянства. 
– Державна мова у сфері телебачення та радіомовленн та у друкованих засобах масової інформації - українська.
Сумарна тривалість іншомовних телерадіопрограм і передач не може перевищувати для загальнонаціональних мовників – 10% від часу добового мовлення, для регіональних та місцевих мовників – 20% від часу добового мовлення, а для суб'єктів державного іномовлення України – 60% від часу добового мовлення.
– Доля трансляції іноземних фільмів у кінотеатрах мовою оригіналу - не більше 10%
–  Кримінальна відповідальність за «публічне приниження чи зневажання державної мови (за "телячью мову" теперь три роки тюрми ;)

это уже все, или мне показилось? мывсеумрем! путинспаси!

Чистейшей прелести чистейший образец

Сначала первоисточник высера щирого имперца:

( Правда заключается в том )

А теперь то же, но вкратце:
- Геополитические и национальные интересы России заключаются в том, чтобы делать жизнь людей невыносимыми.
- Захват Крыма никак не связан с настроениями и желаниями его населения. 
- Жизнь крымчан будет низводиться до уровня остальных депрессивных регионов России.
- Их, как крепостных, взяли вместе с землей, и лишь поэтому должны кормить.
- Они такое же ничто, как и прочее население империи, и на все их хотелки рашеньке глубоко посрать.
- Всех недовольных будут ломать через колено, превращая в овощей.
- Они за все это должны быть благодарны.

Хотелось бы предупредить этог блистательного идиота, что когда Лугандон дойдет до Чопа, им придется кормить и перевоспитывать в десять раз большее население. Которое будет днем посылать их нахер, а ночью просто мочить. 

Офіцер

Я пам'ятаю його в день розстрілу Небесної сотні. Коли на сусідній Інститутській лунали постріли, на Грушевського зі щитами стояла шеренга хлопців-ввшників, у яких по обличчях з під шоломів текли сльози. Їх обліпив знавіснілий від болю натовп, і щось кричав в обличчя.

Кульчицький вийшов говорити. Майданівці кликали їх до себе, мовляв, переходьте на бік народу. Але Кульчицький сказав - ні, я не довірю вам своїх хлопців, ви їх можете просто розірвати.

Розвернувся і дав наказ відходити, не порушуючи лав, і їхати геть.
Просто не брати більше участі у цьому лайні.

Я пам'ятаю, як тим ранком один, мов привид, я йшов по несподівано порожній і доступній вулиці Грушевського, на яку вже не сподівався ступити. Я пам'ятаю генерала Кульчицького, він стояв біля покинутих автобусів на півдороги до Ради, і зустрічав перших майданівців.

Підтягнулась групка найсміливіших, навіть перші відчайдушні журналісти, вели з ним і його кількома офіцерами діалог. Я пішов далі, і побачив, як солдати шикувались за "Уралами", вантажились і від'їжджали. Тепер лише розумію - заговорюючи нас, він переключав на себе увагу, давам їм час зібратись і поїхати. Прикривав своїх пацанів до кінця, останнім пішов з позицій.

Він загинув потім під горою Карачун, у збитому вертольоті, разом з усіма.

Хоча цей пост ніби мав бути про Надю. Хоча чорт з нею.




Дмитро Різниченко