В іншому своєму коменті троха вище я пишу, чому не можна нас порівнювати з конфедеративними державами. Конфедерації виникають із союзів уже сформованих держав, що заради спілки йдуть на якісь компроміси. При цьому вони зберігають ознаки своєї державності та свій суверенітет.
Для кантонів Швейцарії, що були самостійними суб’єктами Священної Римської імперії, союз був засобом для спільного протистояння сильнішим країнам і окремим феодалам.
Таке було в Середньовіччі по всій Європі, але ближче до Нового часу провідні держави (Франція, Іспанія, Португалія тощо) свої внутрішні феодальні суб’єкти привласнювали (записували на корону) або й скасовували. Так і поставало те, що пізніше почало називатися національною державою. При цьому менші етноси та племена зазнавали дискримінації в усіх таких державах.
Що ви знаєте, скажімо, про Францію? А вона ж історично не є моноетнічною державою. Просто в ній задавили і загнобили меншини до такого стану, що вони переважно асимілювалися і втратили ідентичність та свої мови (перейнявши натомість загальнофранцузьку). Точнісінько таке саме в Іспанії.
А от у Німеччині, попри політику централізації, попри створення спільної мови — власне німецькі меншини («племена») збереглися краще. Бо вона довгий час була феодально роздробленою, складалася з безлічі малих держав. Частина цих стародавніх німецьких держав існує тепер окремо і самостійно — це Австрія та німецькі кантони Швейцарії. Решта стали федеральними землями ФРН із певним обмеженим суверенітетом.
Українська ж нація не мала в своїй історії тривалого та самостійного державного існування своїх племінних меншин. В нас тих племен по суті й не було, вони просто не встигли одне від одного далеко розбігтися і розвинутися в щось різне (для порівняння: німецькі племена, нагадаю, почали віддалятися між собою ще в античності). Після виокремлення з більшої слов’янської єдності майбутні русини доволі скоро розплодилися і розселилися теренами України і незабаром стали жити в одній спільній державі. Вже в ній вони стали письменними та християнами. Спільна етнічна самосвідомість виникла в русинів уже тоді, в Русі. Наші пращури відчували себе одним народом вже в часи монголів, і в часи ГВК, і в часи ВКЛ та РП… І це попри втрату власної державності.
Тобто проблематику державності та нації українського народу треба розглядати на інших («унітаристських») засадах, принципово відмінних від того, що прийнятне для розгляду етногенетичної історії конфедеративних чи федеративних держав.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 8 Nov 2020 17:10 (UTC)Для кантонів Швейцарії, що були самостійними суб’єктами Священної Римської імперії, союз був засобом для спільного протистояння сильнішим країнам і окремим феодалам.
Таке було в Середньовіччі по всій Європі, але ближче до Нового часу провідні держави (Франція, Іспанія, Португалія тощо) свої внутрішні феодальні суб’єкти привласнювали (записували на корону) або й скасовували. Так і поставало те, що пізніше почало називатися національною державою. При цьому менші етноси та племена зазнавали дискримінації в усіх таких державах.
Що ви знаєте, скажімо, про Францію? А вона ж історично не є моноетнічною державою. Просто в ній задавили і загнобили меншини до такого стану, що вони переважно асимілювалися і втратили ідентичність та свої мови (перейнявши натомість загальнофранцузьку). Точнісінько таке саме в Іспанії.
А от у Німеччині, попри політику централізації, попри створення спільної мови — власне німецькі меншини («племена») збереглися краще. Бо вона довгий час була феодально роздробленою, складалася з безлічі малих держав. Частина цих стародавніх німецьких держав існує тепер окремо і самостійно — це Австрія та німецькі кантони Швейцарії. Решта стали федеральними землями ФРН із певним обмеженим суверенітетом.
Українська ж нація не мала в своїй історії тривалого та самостійного державного існування своїх племінних меншин. В нас тих племен по суті й не було, вони просто не встигли одне від одного далеко розбігтися і розвинутися в щось різне (для порівняння: німецькі племена, нагадаю, почали віддалятися між собою ще в античності). Після виокремлення з більшої слов’янської єдності майбутні русини доволі скоро розплодилися і розселилися теренами України і незабаром стали жити в одній спільній державі. Вже в ній вони стали письменними та християнами. Спільна етнічна самосвідомість виникла в русинів уже тоді, в Русі. Наші пращури відчували себе одним народом вже в часи монголів, і в часи ГВК, і в часи ВКЛ та РП… І це попри втрату власної державності.
Тобто проблематику державності та нації українського народу треба розглядати на інших («унітаристських») засадах, принципово відмінних від того, що прийнятне для розгляду етногенетичної історії конфедеративних чи федеративних держав.