![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
hozarПостійно чути, що наші люди не бачать позитивних змін, не хочуть бачити того, що робиться в державі, не помічають реформ і т.д.
Взагалі-то це не так. Люди добре бачать все і все помічають. Від хазяйського ока українця нічого не сховаєш просто так. Така вже вдача українця – постійно зирити і все помічати – де що можна переробити, доробити, покращити, а якщо є можливість, то і поцупити.
Так чому тоді, коли стараєшся допитатись в чергової жертви злочинної влади «Чим же тобі так насолив Порошенко, коли він встиг насрати в твій борщ?», то, як правило, чуєш в відповідь «А що зробив твій Порошенко хорошого? Нічого він не зробив».
Тут звичайно хочеться зразу витягти довжелезний список досягнень України, пов’язаних з діяльністю П. Порошенка за останні 5 років, і фактами добити свого супротивника. Але не варто поспішати – ваш опонент і сам прекрасно знає цей список, і не гірше вас може його на пам’ять розказати… Тільки от в нього на кожен пунктик є свій тараканчик в голові. І вам далі прийдеться дискутувати не з людиною, а з цими тараканчиками. А логіка в цих тараканчиків зовсім не людська, а своя – логіка таракана. І в змаганні цих логік, як правило, перемагає тупість і грубість, а не розум і здоровий глузд. Шансів просто нема, і в кінці теж хочеться перейти на розумовий рівень ще нижче цього таракана і в’їбати чим-небудь важким по голові господаря ферми тараканів.
Суть в тому, що ви стали жертвою вірувань, що «люди не бачать змін і не хочуть бачити досягнень». Навпаки, дуже добре все бачать.
Але є така категорія людей, яким завжди МАЛО. Завжди.
Як живе і оцінює навколишню дійсність розумна і самодостатня людина? Зазвичай така людина відштовхується від того, що є насправді, від реальних можливостей, від реальності планів, від реального стану речей, від того, яких сил і ресурсів було затрачено на зміни і від багато чого ще, що так чи інакше реально впливає на загальний результат.
І всі розумні люди, бачачи те, що є зараз, і порівнюючи з тим, що було ще пару років тому, і при цьому розуміючи, як могло би бути, якби не було проведено екстрених і болючих, але правильних реформ в усіх сферах країни, – інакше як дивом це все не називають. Разом з тим розуміючи, що це тільки початок, але такими темпами, якщо їх зберегти, то зміни будуть йти ще швидше і поглиблюватись, і держава буде розвиватись.
Зовсім протилежна життєва філософія мислення в людини, в якої в душі чорна діра і постійне болісне відчуття безмежного голоду, який неможливо наситити.
Такі люди оцінюють поточний стан справ не з точки зору того, як було раніше, і як стало зараз, і на основі реальних можливостей. А зовсім з іншої позиції – “як є зараз і як має бути”. Причому еталоном “як має бути” для оцінювання в них є нафантазована та наглючена химерна реальність у власній уяві, яку вони формують під впливом популістів-утопістів-фантастів, всяких псевдо-«експертів» і, особливо, під впливом кремлівської пропаганди.
І ось, маючи в своїй голові такий уявний світ з безліччю абсурдних ідей і безглуздих вірувань «як має бути», але при цьому вважаючи своє вірування беззаперечною істиною, така людина сприймає всю інформацію, оцінює її і робить для себе висновки типу: «все, що зроблено, не відповідає моїм очікуванням, не сходиться з моєю уявною наглюченою картинкою, тому все погано».
Так що справа не в тому, що люди не хочуть бачити позитивних змін і досягнень, – справа в тому, що для оцінювання цих досягнень люди користуються методами антилогіки. Використовуючи для цього абсолютно химерні і абсурдні свої фантазії, очікування і “знання”.
Дискутувати з такими людьми – це практично марна справа, спочатку їх треба повернути до дійсності, а це ще більш марніша справа, практично безнадійна. Останнє від чого відмовиться людина – це від своїх ілюзій, абсурдних фантазій і нездійсненних, але солодких надій.
Звичайно, є поодинокі випадки, коли людина розумна і просто помиляється, і в дискусії їй можна за допомогою фактів доказати хибність вірувань. Але в абсолютній більшості випадків причина того, що людина «не бачить», знаходиться в зовсім іншій площині – вона просто дивиться зі сторони жертви, якій всі завжди винні, особливо держава.
І всі досягнення суспільства оцінюють тільки з позиції:
«А що мені з того?
Що мені з того, що дорогу поремонтували, якщо мені особисто не вдалося машину асфальту за півлітра самогону для свого двору пригнати?
Що мені з того, що реформа поліції/суддівської системи, якщо мені не вдалося залагодити тихо крадіжку чи порушення ПДР?
Що мені з того, що армія наша стає сильнішою, якщо ці гроші могли піти мені на субсидії чи підвищення пенсії?
Що мені з того, що Україна воює з Росією, якщо завтра мене можуть призвати в армію, тому мені легше зненавидіти Україну та Президента, чим згодитися піти її захищати і признати, що я боягуз?»
Мало того, будь яке досягнення і позитив в державі доводить таких людей до сказу і ненависті, тому що кожне таке досягнення оцінюється якраз через призму того, що робиться для всіх, а не особисто для нього.
Ще одним дуже негативним наслідком такої філософії є те, що коли людина бачить, як вкладаються державні гроші в розбудову інфраструктури, людина-носій такої філософії сприймає це майже як особисту образу, що гроші не пішли якимось чином в її кишеню в вигляді соціальних подачок, субсидій, зниження цін, тарифів і т.д.
На цьому фоні популістам всіх мастей дуже легко в голови такого лохторату вкладати думки про те, що в них ці гроші «вкрали». Хвороблива і вщент скалічена уява дуже швидко домалює картинки того, скільки грошей вкрадено, хто вкрав, і наскільки «став бідним простий нарід”.
А дальше вже справа техніки і досвіду направити гнів людини в потрібному напрямку проти “злочинної влади” і підсунути на роль захисника «скривдженого і обманутого народу» будь-кого: хоч горохового шута, хоч підлу атаманшу бандитського клану, хоч самого чесного злодія, хоч солом’яного бичка.
Пропагандою такі речі виправити важко, тут скоріше всього потрібна масова і тотальна психічна примусова допомога. Має бути розроблена програма психічного оздоровлення суспільства, і паралельно обмежити і строго наказувати всіх тих, хто використовує сучасні психологічні технології впливу на людей задля досягнення власних корисливих інтересів, на їх одурманення, на деструктивне програмування. Інакше суспільство і нація поступово перетвориться на біомасу, яка буде ходити по вулицях і істерично вищати «дай, дай, дай».
Чорну діру в душі неможливо наситити, скільки ти туди всього не кидай, людині буде завжди мало. І чим більше туди кидати, тим більше перетворюєшся в ворога такої людини, тому що якраз тебе буде вважати винним, що занадто мало кидаєш, і тому діра не затягується, і біль ненаситності стає тільки сильніше.
Є багато причин, чому так сталося, і чому в суспільстві критичний рівень кількості таких людей, і що з цим можна робити, але це вже інша тема.
Виктор Федорончук
Взагалі-то це не так. Люди добре бачать все і все помічають. Від хазяйського ока українця нічого не сховаєш просто так. Така вже вдача українця – постійно зирити і все помічати – де що можна переробити, доробити, покращити, а якщо є можливість, то і поцупити.
Так чому тоді, коли стараєшся допитатись в чергової жертви злочинної влади «Чим же тобі так насолив Порошенко, коли він встиг насрати в твій борщ?», то, як правило, чуєш в відповідь «А що зробив твій Порошенко хорошого? Нічого він не зробив».
Тут звичайно хочеться зразу витягти довжелезний список досягнень України, пов’язаних з діяльністю П. Порошенка за останні 5 років, і фактами добити свого супротивника. Але не варто поспішати – ваш опонент і сам прекрасно знає цей список, і не гірше вас може його на пам’ять розказати… Тільки от в нього на кожен пунктик є свій тараканчик в голові. І вам далі прийдеться дискутувати не з людиною, а з цими тараканчиками. А логіка в цих тараканчиків зовсім не людська, а своя – логіка таракана. І в змаганні цих логік, як правило, перемагає тупість і грубість, а не розум і здоровий глузд. Шансів просто нема, і в кінці теж хочеться перейти на розумовий рівень ще нижче цього таракана і в’їбати чим-небудь важким по голові господаря ферми тараканів.
Суть в тому, що ви стали жертвою вірувань, що «люди не бачать змін і не хочуть бачити досягнень». Навпаки, дуже добре все бачать.
Але є така категорія людей, яким завжди МАЛО. Завжди.
Як живе і оцінює навколишню дійсність розумна і самодостатня людина? Зазвичай така людина відштовхується від того, що є насправді, від реальних можливостей, від реальності планів, від реального стану речей, від того, яких сил і ресурсів було затрачено на зміни і від багато чого ще, що так чи інакше реально впливає на загальний результат.
І всі розумні люди, бачачи те, що є зараз, і порівнюючи з тим, що було ще пару років тому, і при цьому розуміючи, як могло би бути, якби не було проведено екстрених і болючих, але правильних реформ в усіх сферах країни, – інакше як дивом це все не називають. Разом з тим розуміючи, що це тільки початок, але такими темпами, якщо їх зберегти, то зміни будуть йти ще швидше і поглиблюватись, і держава буде розвиватись.
Зовсім протилежна життєва філософія мислення в людини, в якої в душі чорна діра і постійне болісне відчуття безмежного голоду, який неможливо наситити.
Такі люди оцінюють поточний стан справ не з точки зору того, як було раніше, і як стало зараз, і на основі реальних можливостей. А зовсім з іншої позиції – “як є зараз і як має бути”. Причому еталоном “як має бути” для оцінювання в них є нафантазована та наглючена химерна реальність у власній уяві, яку вони формують під впливом популістів-утопістів-фантастів, всяких псевдо-«експертів» і, особливо, під впливом кремлівської пропаганди.
І ось, маючи в своїй голові такий уявний світ з безліччю абсурдних ідей і безглуздих вірувань «як має бути», але при цьому вважаючи своє вірування беззаперечною істиною, така людина сприймає всю інформацію, оцінює її і робить для себе висновки типу: «все, що зроблено, не відповідає моїм очікуванням, не сходиться з моєю уявною наглюченою картинкою, тому все погано».
Так що справа не в тому, що люди не хочуть бачити позитивних змін і досягнень, – справа в тому, що для оцінювання цих досягнень люди користуються методами антилогіки. Використовуючи для цього абсолютно химерні і абсурдні свої фантазії, очікування і “знання”.
Дискутувати з такими людьми – це практично марна справа, спочатку їх треба повернути до дійсності, а це ще більш марніша справа, практично безнадійна. Останнє від чого відмовиться людина – це від своїх ілюзій, абсурдних фантазій і нездійсненних, але солодких надій.
Звичайно, є поодинокі випадки, коли людина розумна і просто помиляється, і в дискусії їй можна за допомогою фактів доказати хибність вірувань. Але в абсолютній більшості випадків причина того, що людина «не бачить», знаходиться в зовсім іншій площині – вона просто дивиться зі сторони жертви, якій всі завжди винні, особливо держава.
І всі досягнення суспільства оцінюють тільки з позиції:
«А що мені з того?
Що мені з того, що дорогу поремонтували, якщо мені особисто не вдалося машину асфальту за півлітра самогону для свого двору пригнати?
Що мені з того, що реформа поліції/суддівської системи, якщо мені не вдалося залагодити тихо крадіжку чи порушення ПДР?
Що мені з того, що армія наша стає сильнішою, якщо ці гроші могли піти мені на субсидії чи підвищення пенсії?
Що мені з того, що Україна воює з Росією, якщо завтра мене можуть призвати в армію, тому мені легше зненавидіти Україну та Президента, чим згодитися піти її захищати і признати, що я боягуз?»
Мало того, будь яке досягнення і позитив в державі доводить таких людей до сказу і ненависті, тому що кожне таке досягнення оцінюється якраз через призму того, що робиться для всіх, а не особисто для нього.
Ще одним дуже негативним наслідком такої філософії є те, що коли людина бачить, як вкладаються державні гроші в розбудову інфраструктури, людина-носій такої філософії сприймає це майже як особисту образу, що гроші не пішли якимось чином в її кишеню в вигляді соціальних подачок, субсидій, зниження цін, тарифів і т.д.
На цьому фоні популістам всіх мастей дуже легко в голови такого лохторату вкладати думки про те, що в них ці гроші «вкрали». Хвороблива і вщент скалічена уява дуже швидко домалює картинки того, скільки грошей вкрадено, хто вкрав, і наскільки «став бідним простий нарід”.
А дальше вже справа техніки і досвіду направити гнів людини в потрібному напрямку проти “злочинної влади” і підсунути на роль захисника «скривдженого і обманутого народу» будь-кого: хоч горохового шута, хоч підлу атаманшу бандитського клану, хоч самого чесного злодія, хоч солом’яного бичка.
Пропагандою такі речі виправити важко, тут скоріше всього потрібна масова і тотальна психічна примусова допомога. Має бути розроблена програма психічного оздоровлення суспільства, і паралельно обмежити і строго наказувати всіх тих, хто використовує сучасні психологічні технології впливу на людей задля досягнення власних корисливих інтересів, на їх одурманення, на деструктивне програмування. Інакше суспільство і нація поступово перетвориться на біомасу, яка буде ходити по вулицях і істерично вищати «дай, дай, дай».
Чорну діру в душі неможливо наситити, скільки ти туди всього не кидай, людині буде завжди мало. І чим більше туди кидати, тим більше перетворюєшся в ворога такої людини, тому що якраз тебе буде вважати винним, що занадто мало кидаєш, і тому діра не затягується, і біль ненаситності стає тільки сильніше.
Є багато причин, чому так сталося, і чому в суспільстві критичний рівень кількості таких людей, і що з цим можна робити, але це вже інша тема.
Виктор Федорончук
