35 років тому

«26 квітня 1988 року о 19.00 під час проведення підготовчих і ремонтних робіт до першотравневої демонстрації на вулиці Хрещатик і площі Жовтневої Революції група по-екстремістськи настроєних осіб, що складалася в основному з числа членів так званого „українського культурологічного клубу”, намагалась провокувати безпорядки, ускладнити проведення цих робіт, заважати рухові транспорту і пішоходів.

Використовуючи як привід другу річницю аварії на Чорнобильській АЕС, учасники збіговиська прагнули провокаційними вигуками і написами на транспарантах підбурювати перехожих до протиправних дій, свідомо спекулюючи на їх почуттях.

Керівники та активісти так званого УКК були офіційно попереджені правоохоронними органами про неприпустимість подібних дій у відповідності із статтею 187-3 Кримінального кодексу Української РСР, яка передбачає відповідальність за організацію чи активну участь у групових діях, що порушують громадський порядок.

Оскільки, незважаючи на попередження, учасники збіговиська продовжували свої антигромадські дії, працівники органів внутрішніх справ і народні дружинники були змушені доставити у Ленінський РВВС 17 правопорушників.

Після розгляду і відповідного попередження 14 з них того ж дня були відпущені, в тому числі працівник гастроному № 2 Набока С. В., старший викладач Київського філіалу Одеського інституту зв’язку Омецінська О. Б., редактор головної редакції радіомовлення на Київ Держтелерадіо УРСР Тарасенко А. М., фотограф Центральних театральних кас Федько В. Ф., вчитель історії середньої школи № 91 м. Києва Балагура О. М., студенти КДУ Ткачук О. В. і Омецінський В. О., колишній студент цього ж вузу Ковжун О. О. та ін.

Відповідальний секретар „Українського біохімічного журналу” Академії наук УРСР Шевченко О. Є., який раніше був засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду, підданий народним судом адміністративному арешту на 15 діб.

Крім того, матеріали відносно двох підлітків, залучених активістами так званого УКК до протиправної діяльності, направлені на розгляд комісії у справах неповнолітніх.

Провокаційні дії учасників збіговиська викликали справедливе обурення киян.»

(Газета „Прапор комунізму” – орган Київського міськкому КПУ,
28 квітня 1988 р.)

Не всю русскую литературу следует исключать из школьной программы

У бурмистра Власа бабушка Ненила
Починить избенку лесу попросила.
Отвечал: нет лесу, и не жди — не будет!
«Вот приедет барин — барин нас рассудит,
Барин сам увидит, что плоха избушка,
И велит дать лесу», — думает старушка.

Кто-то по соседству, лихоимец жадный,
У крестьян землицы косячок изрядный
Оттягал, отрезал плутовским манером.
«Вот приедет барин: будет землемерам! —
Думают крестьяне. — Скажет барин слово —
И землицу нашу отдадут нам снова».

Полюбил Наташу хлебопашец вольный,
Да перечит девке немец сердобольный,
Главный управитель. «Погодим, Игнаша,
Вот приедет барин!» — говорит Наташа.
Малые, большие — дело чуть за спором —
«Вот приедет барин!» — повторяют хором...

Умерла Ненила; на чужой землице
У соседа-плута — урожай сторицей;
Прежние парнишки ходят бородаты;
Хлебопашец вольный угодил в солдаты,
И сама Наташа свадьбой уж не бредит...
Барина всё нету... барин всё не едет!

Наконец однажды середи дороги
Шестернею цугом показались дроги:
На дрогах высоких гроб стоит дубовый,
А в гробу-то барин; а за гробом — новый.
Старого отпели, новый слезы вытер,
Сел в свою карету — и уехал в Питер.