Татуся Бо

Я говорю зі своїми дітьми чесно і відкрито. Як з дорослими. Дощ не падає з неба, бо там щось метелики з єдинорожками начаклували, а тому, що волога, хмари, конденсат - оце от усе. І про війну так само - росія, вбивці, терористи, прийшли убивати. Дивишся російський ютуб - своїм переглядом оплачуєш ракету.

За це мені частенько дорікають. Типу, не можна дітям отак все відкрито. Треба берегти їм психіку. Тобто загортати оце от усе лайно війни в цукерку. Я ж притримуюь іншого погляду. ПРАВДА.

- Мам, щось гупнуло, - каже під час тривоги і ракетного удару син Богдан (4 роки).-  Це російські падлюки?

- Вони, синку. Аби їх так підняло і гупнуло.

Крапки над і із дітьми були розставлені ще у лютому 2022 року. Тоді збиралися ненадовго поїхати з дому. Діти питали «що гупає», «чому ми маємо їхати?». Розказала правду.
«Ось карта. Оце величезне ненажерливе утворення на ній - Росія. Росіяни прийшли на нашу землю і нищать усе живе. Танками. Літаками. Вертольотами. Ракетами. Кулями. За цим усим стоїть таке ж злобне, ненажерливе населення того утворення - росіяни. Ми їдемо з дому, бо треба вберегти ваші життя. Ось я пришию вам на одяг бирки з усією інформацією про нас і про вас. Війна - це страшно. Ви маєте її боятися. Цей страх вас має врятувати. Він зробить вас обережними.»

Я не розраховувала, що діти відразу зрозуміють, що і про що я говорю. Але, на диво, зрозуміли.

Мені важливо, щоб вони знали правду, усвідомлювали правду і йшли з нею по життю. Мені важливо, щоб вони виросли тими людьми, для кого росіяни уже ніколи не будуть рожевими і пухнастими «носітєлямі добра», а тими, хто запускав по їхньому дитинству ракети, хто оплачував ці ракети, хто схвалював ці ракети. Це вбереже їх від тих помилок, яких припускалося кілька поколінь в їхній родині. А в результаті має вберегти їхні життя.

А ще це привід навчити їх не легковажити дрібним. Правда про війну така, що війна вбиває. Вона не обирає чи ти зі зброєю і дорослий чоловік, чи ти жінка з квітами на вулиці, чи ти собачниця на прогулянці, а чи дитина. Війна може вбити всіх. Тому, який би прикольний не був самотній рюкзак на лавці, він з високою вірогідністю зараз - небезпечний. Як би не хотілося глянути, що там деренчить за вікном під час тривоги - це небезпечно.

Чи жорстока я мама? Та цілком напевно жорстока. Але часи зараз теж не мармеладні. І в цукерку не так просто загорнути вбитих пожежників у Харкові, закривавлених дітей, тіла накриті ковдрами. Можна звісно вигадати казку, про чарівну ковдру і оце от усе. Я ж усе таки казкарка і дитяча письменниця. Але як би не загортав війну в мармелад - вона не стане солодкою. І «ні доню, то не кетчуп на іграшці. То росіяни. Ракета. Вокзал в Краматорську. На іграшці кров. Людська кров. Росіяни вбивають. Усе російське вбиває. Ти мусиш бути сильною. Ти мусиш захищатися. Ти мусиш бути людиною, яка знає, де правда».

Правда рідко коли буває солодкою. Найчастіше вона гірчить, болить, стискає горло, змушує кричати. Але цей біль гартує. Через нього варто пройти.

Для казок ми знаходимо інші теми й інші пригоди, а війну ніколи не змусиш бути солодкою.

А вже весно

Юля дала

«Дала інтерв’ю журналу Time. Дуже довге. Про політичні вбивства та фігурне катання, про війну в Україні та про пропаганду, про лють та листування з чоловіком. Почитайте, што лі», - написала Навальна у «твітері». Найцікавіше, звичайно, це про фігурне катання, але декому стало цікаво: що ж повідала ікона опозиційного стилю про війну в Україні?

А повідала вона от що. Росія «явно» проти війни (Путін воює сам-один.). Але український уряд чомусь явно не хоче цього помічати і «шукати» антивоєнних руських (навіть Путін хоче, а Україна ажніяк.). Простий український народ, звичайно, симпатизує хорошим руським, а от українська влада - ні (Путін, до речі, теж так завжди вважав.). Юлія Навальна, між іншим, підтримувала Зеленського на виборах, тому що їй подобалася його дружина Лєнка (а Путін підтримував, тому що йому подобався сам Зеленський.).

Більше про війну в Україні головна хороша руська, яку не можна так називати, не сказала нічого (інакше рано чи пізно з'ясувалося б, що це Україна напала на РФ), але й цього вистачило, щоб зрозуміти, яка інтелектуальна глиба уособлює нині Прекрасну Росію Майбутнього. А надто після розповіді Юлії про те, як вона під ризиком арешту та злостивими поглядами клерків псувала бюлетень у день виборів Путіна у російському консульстві в Берліні, яка закінчилася словами: «А все ж я вважаю, що в душі російські консульські працівники - хороші люди».

Що тут казати, не посперечаєшся. Ну яка взагалі руська людина буде хотіти війни, спросітє ви у тішини. Хіба хотів війни той мордатий руський солдатик, з трупа якого хижі українці зняли телефон зі статусом: «Зустрічайте своїх хазяїв, хахли вонючі!»? Ні, він просто хотів показати хахлам їх хазяїв. Або той хлопчинка-контрактник, душа компанії, що убив у Бучі хазяїв будинку, зжер їхнього собаку і украв унітаз, - він що, був за війну? Ні, він був проти війни, він просто хотів убити хазяїв, зжерти собаку і привезти до себе у чум унітаз, це нормальні руські бажання.

А та життєрадісна сім’я із Серпухово-Пояйцево, що придбала в Маріуполі заброшку з закривавленими іграшками і чумовим видом на морько, - хіба вони були за війну? Та вони навіть на одному мітингу Навального були, протестували проти корупції на закупівлі запчастин для танку «Армата». «Не кажучи вже про похорон мого чоловіка, - згадує Юлія Навальна. - Вже у перший день там було близько 40 000 людей... Всі вони явно були проти війни. Вони кричали проти війни». Ось так кричали: «ААААААААА!!!». Це такий крик проти війни.

Як же реагують українці на цей найвеличніший небувалий подвиг миролюбного руського народу? Та ніяк, одна чорна невдячність. Поки Путін самотньо бігає лінією фронту з голою сракою, здійснюючи воєнні злочини (масштаб яких, скоріше за все, сильно перебільшений, але ми ж усе розуміємо), що, у свою чергу, не дає українській стороні жодного права здійснювати значно більші воєнні злочини, обстрілюючи, наприклад, мирний Бєлгород, - українці безсоромно звинувачують у війні весь руський народ. Не дарма ображеній у своїх найкращих почуттях Юлії Навальній так складно відповісти на запитання про співпрацю з керівництвом України. Воно ж навіть не знає, як правильно співпрацювати з російською опозицією. А для цього всього-то й треба, що відкрити по всій країні Руські центри імені Пушкіна, започаткувати Достоєвскіє Чтєнія, поставити пам’ятники Навальному і заснувати гарну держстипендію для овдовілої імператриці, не все ж їй тільки західними грантами харчуватися, життя в Європі дороге. А вона б зі свого боку писала у соцмережах: «Друзья, ви нєвєроятниє!».

Так Жахлива Україна Теперішнього отримала б шанс спокутувати свою історичну провину перед Прекрасною Росією Майбутнього.
Але все одно, звичайно, залишилася б винуватою.

Василь РИБНИКОВ