Юрій Каракай

Коли чую від українців, що всі політики однакові, хочеться кричати, товкти писки і брудно лаятися чужинськими словами.
Дорогий мій народе! Це ти 30 років однаковий!!!
Однаково лінивий, злий, заздрісний, безпорадний, безглуздий, зрадливий, та дивовижно недолугий!
І Януковича, і Зеленського ти, мій народе, обирав на самих чесних, прозорих і демократичних виборах, при повному верховенстві права і безумовній свободі слова, за які самовіддано боролись та вмирали кращі твої доньки і сини.
Потоптавшись по пам’яті героїв, мій народе, ти йшов до виборчих дільниць обирати двіччі судимого бандита.
Що би що? Якою була мета цього волевиявлення, які, блдь, покладались сподівання?
Про що ти, мій прекрасний народе, думав, обираючи чувака, що заробляв на життя зніманням штанів на сценах і виступами в саунах п’яних можновладців? В яке світле майбутнє він мав тебе привести? Для чого йшли в бій борці за твою свободу, за що вони несли хрест та приняли муки? Для обрання тобою президентом Зеленського? Ти впевнений?
Якщо завтра закриють усі опозиційні ЗМІ, в твоєму паскудному житті геть нічого не зміниться! Ти продовжиш дивитися «Сватів», «Варятів», «Дизель-Шоу» та слухати новини про хліб і мастило у Гебельс-Мосійчук, в очікуванні на продуктові талони від обраного тобою найвеличнішого лідера сучасності.