Таня Чорновол. Передок.
16 Sep 2022 16:16Моі хлопці називають це село не інакше ніж «філіал пекла». Найкумедніше, що його банальна та милозвучна назва (не можу вказати яка) в дохристиянські часи по-суті означала потойбічний світ…
Село вважається нашим, але, по-суті це «філіал пекла» і цим все сказано. ЗСУ недоцільно закріпитися там через рельєф та близькість до ворога (між нами лише річечка невеличечка, схочу перескочу). Тому то це не село, а джунглі руїн, де такі як я, полють на орків, а орки відповідно за нами…
Воно з тих сіл, де не видно жодного живого двоногого, але воно все одно полірується ворогом на всяк випадок і для галочки. Тут регулярно вигружаються цілі вертушки (просто по селу) і насипає далека арта… Тут кожен садочок з давно пошматованими залишками дерев на прямій видимості у ворога, тут пересуваєшся переважно руїнами будинків та сараїв –заліз у вікно вийшов через діру в стіні. Кожнї ночі, поки я тут було, тут було червоно, як у пеклі – або червоний повний місяць заливав руїни, або горіла котрась з хат, відсвіти полум’я танцювали по всьому схилу на якому розкинулося село.
Тому то зразу і нарекли - «філіал пекла». І тільки за день другий, коли звикаєш, починаєш помічати деталі і бачити напрочуд гарне миле село, яким воно було…бачити працю і любов людей, яким вже не має куди повертатися….
( Я була свідком )
Є надія, що той вогонь десь поряд пройшов, а не по тій вулиці, і там щось залишилося. Хотілося би…Та що я? Уявляю, як тим, що лишили село, що покоління за поколінням росло їх важкою працею, важливо, щоб аби щось лишилося…
Село вважається нашим, але, по-суті це «філіал пекла» і цим все сказано. ЗСУ недоцільно закріпитися там через рельєф та близькість до ворога (між нами лише річечка невеличечка, схочу перескочу). Тому то це не село, а джунглі руїн, де такі як я, полють на орків, а орки відповідно за нами…
Воно з тих сіл, де не видно жодного живого двоногого, але воно все одно полірується ворогом на всяк випадок і для галочки. Тут регулярно вигружаються цілі вертушки (просто по селу) і насипає далека арта… Тут кожен садочок з давно пошматованими залишками дерев на прямій видимості у ворога, тут пересуваєшся переважно руїнами будинків та сараїв –заліз у вікно вийшов через діру в стіні. Кожнї ночі, поки я тут було, тут було червоно, як у пеклі – або червоний повний місяць заливав руїни, або горіла котрась з хат, відсвіти полум’я танцювали по всьому схилу на якому розкинулося село.
Тому то зразу і нарекли - «філіал пекла». І тільки за день другий, коли звикаєш, починаєш помічати деталі і бачити напрочуд гарне миле село, яким воно було…бачити працю і любов людей, яким вже не має куди повертатися….
( Я була свідком )
Є надія, що той вогонь десь поряд пройшов, а не по тій вулиці, і там щось залишилося. Хотілося би…Та що я? Уявляю, як тим, що лишили село, що покоління за поколінням росло їх важкою працею, важливо, щоб аби щось лишилося…