Это было уготовано всему Киеву

В год 6748 (1240) пошел Батый к Киеву. И начал Батый ставить пороки, и били они в стену беспрестанно, днем и ночью, и пробили стену у Лядских ворот. В проломе горожане ожесточенно сражались, но были побеждены, а князь Дмитрий был ранен. И вошли татары на стену, и стены упали, горожане же в ту же ночь построили другие стены вокруг церкви святой Богородицы. Утром татары пошли на приступ, и была сеча люта и зла; и народ спасался на церковных сводах со своим добром, и от тяжести стены рухнули.

Церковь святой Богородицы татары разграбили, сорвали оклад с чудотворной иконы, украшенный золотом, и серебром, и камнями драгоценными, разграбили все монастыри и иконы ободрали, а другие разрубили, а некоторые взяли себе вместе с честными крестами и сосудами священными, и книги ободрали, и разграбили одежды блаженных первых князей, которые те повесили в святых церквах на память о себе.

А людей избили от старца до грудного младенца, а город и церкви святые огню предали, и все монастыри и села сожгли, и, захватив много добра, ушли. И не осталось во граде ни одного живого, ни стонущего, ни скорбящего: ни отца и матери по детям, ни ребенка по отцу и по матери, ни брата по брату, ни по родным. Лежали они на земле пустынной, на траве ковыле, снегом и льдом померзшие, никем не оберегаемы, и некому было их схоронить. Тела их зверьми поедены и множеством птиц растерзаны. Все мертвыми лежали, одну на всех чашу смертную испивши.

Olena Pshenychna

Шановні сердобольні європейці і інші поціновувачі великої руської культури, сьогодні я цілий день дивлюсь фото і відео зі звільнених міст і сіл моєї рідної Київської області. І от що я вам хочу сказати:

Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів. Про десятки, а може й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей. Про розірвані статтєві органи 10-річних дівчат. Про тіла п’ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі. Про оце мерзенне «будем трахать хахлушек» в перехватах. Ось що я вам скажу у відповідь про ваш ганімий вєлікій руський балєт.

Кожного разу, коли ви будете мені казати про вєлікіх руських композіторов, я буду вам розказувати історію дівчинки, на очах якої і її маленького брата в маріупольському підвалі не один день помирала їхня мама. А потім з трупом мертвої мами діти були вимушені і далі ховатися в підвалі від обстрілів. Про хлопчика з Гостомеля, на очах якого російські солдати застрелили його батька. А потім хотіли вбити і сина, але той вижив. Про дівчинку, якій вистрілили прямо в обличчя. Про малюка, який тікав з бабусею в човні. Бабуся втопилася. А хлопчика шукають вже майже місяць. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімих вєліких руських композіторов.

Кожного разу, коли ви будете казати мені про вєлікую руськую живопісь, я буду вам розказувати про розстріляних в спину мирних українців в Макарівському районі. А перед тим, як застрелити, орки зав’язували їм руки. Про сотні трупів на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Про братські могили у дворах житлових кварталів. Братські могили мирних мешканців донедавна затишних і безпечних міст. Братські могили. В 21 столітті. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую руськую живопісь.

Кожного разу, коли ви будете мені розказувати про вєлікій рускій тєатр, я буду вам розказувати історію жінки з Броварського району, з будинку якої російські мародери, відступаючи, знімали металочерепицю. Про танки і БТРи «другої армії світу», навантажені по вінця награбованим в українських домівках. Крадені телефони, планшети, телевізори, пральні машинки, килими, прикраси, пляшки з алкоголем, сковорідки, одяг, іграшки, взуття – все, що траплялось на шляху цим виродкам. Про те, як діставшись до Білорусі, вони наввипередки відправляли награбоване своїм родинам в росію. Про те, як торгували краденим на білоруських базарах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський театр.

Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікоє рускоє кіно, я буду розказувати вам про жорстоко розстріляних коней в конюшнях на Київщині. Про заморених голодом і спрагою тварин зоопарку в Ясногородці. Про спалену після вибуху шкіру оленяти. А тепер максимальне дикунство… Про вбитого і з’їденого російськими окупантами алабая. Так, алабая. Так, собаки. Так, з’їденої. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімоє вєлікоє рускоє кіно.

Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру, я буду вам розказувати про десятки перехватів розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами. Розмов, в яких крім на*уя на нах*ї нічого нема. Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках. Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побратими гвалтують хахлушек. І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них лишиться хіба що «прівєт» і «пока». Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую рускую літєратуру.

Більше нема ніякої вєлікої руської культури, літератури, кіна, живопісі, тєатра і балєта. Вона мертва, якщо породила таких тварюк. Є лише країна виродків, мародерів, ґвалтівників і убивць. Покидьків, яким нема місця в цивілізованому світі!

Это не мы, это все Путин!

Watch on YouTube

Мы ничего не знали

Watch on YouTube