Entry tags:
Иван Франко. 160 лет.
“До великого моменту
Будь готовий кожен з вас, -
Кожний може стать Богданом,
Як настане слушний час.
Мовиш: нині інші війни,
Ну, то іншу зброю куй!
Ум гостри, насталюй волю,
Лиш воюй, а не тоскуй!
Лиш борися, не мирися,
Радше впадь, а сил не трать,
Гордо стій, а не корися,
Хоч пропадь, але не зрадь!
Кожний думай, що на тобі
Міліонів стан стоїть,
Що за долю міліонів
Мусиш дати Ти отвід.
Як подамся, не достою,
Захитаюся, мов тінь, -
Пропаде кривава праця
Многих, многих поколінь.
У таких думках держися,
І дітей своїх ховай,
Коб лиш чистая пшениця, -
Буде паска й коровай”.
“Чи побіди довго ждати?
Ждати - довго! То й не жди ж!
Нині вчишся побіждати,
Завтра певно побідиш.
Кожний думай, тут в цім місці,
Де стою я у вогні,
Важиться тепер вся доля
Величезної війни.
Та ж недаром цвіт розцвівся,
Чи й же буде з цвіту плід,
Та ж недаром пробудився,
Український жвавий рід.
Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре.
Та ми крикнім: ще не вмерла
Ще не вмерла і не вмре!