Наблюдения за бытием

Таки да

Tue, 31 Mar 2026 20:35:58 GMT

Усть-Лугу пора переименовьівать в Чернобаевку

comments

Филарет

Fri, 20 Mar 2026 16:17:04 GMT

После своих трудов он может позволить себе спокойно предстать пред Всевышним. Он выполнил свое предназначение. И вошёл в историю.
Он свершил то, что видел целью всей своей жизни, своей обязанностью перед Б-гом и людьми. Что столетиями не удавалось другим. Что считалось невозможным. Он вывел свой народ из московского рабства и привёл в единую поместную церковь. Но так и не стал её владыкой. Как Моисеей, приведший свой народ в землю обетованую, но так и не ступивший на неё.
Это было его служение. Его священная война. За автокефалию. Против всесильной антихристовой империи. Война глубоко личная, где жаждались не только справедливость, но и возмездие. Где воедино сплелись служба Б-гу, защита церкви и верность своей пастве.
Он нёс свой крест, предназначеный ему судьбой и Всевышним. Через оскорбления и анафемы, клевету и провокации. Играл ва-банк и на грани фола. 26 лет он был главой никем не признанной украинской церкви. Никто не верил в его успех. Но он стоически делал свое дело. Трудом и молитвой. Принуждением и уговором. Верой в Б-га и своё призвание. И Господь вознаградил его. Довёл по зыбкому трещащему льду к заветной цели. Дух победил. Кесарь проиграл.
Последствия его деяний мы сможем оценить не сразу. Но они будут эпохальными. Имперские мифы про "единый народ", "единую купель" и "единую историю" развеяны. Третьего Рима больше нет.
Московия теряет основы своей империи - славянскую базу и сакральную правопреемственность. Украина возрождается тем, кем была до 330-летнего московского ига - Киевской Русью. Свободной от орды. Верной Господу. Неопалимой купиной.
Будут грохотать грозы и войны, меняться власти и поколения, но украинская церковь, новорожденная Петром и Филаретом, останется скалой, на которой будет возвышаться украинский дух.
Так пожелал Господь.

comments

Питання до експертів

Wed, 18 Mar 2026 10:15:32 GMT

Трамп кожен раз заявляє о готовності вести перемовини з новою, слухняною владою Ірану.
Ізраїль в той же час невпинно вибиває усіх керманичів, хто не заховався, що створює вакуум тієї самої влади.
Тобто, сили здатної керувати країною і чиї накази безумовно виконуються на території всієї країни.
Наразі не лишилось жодної, згідно іранської конституції, легітимної особи, яка б могла презентувати країну.
Президент Ірану - фігура декоративна. В нього, як і у римського папи, немає жодної дивізії.
Єдиною силою, яка здатна зберігати свою монолітність, виконавчу дисципліну та здатність змушувати інших слухатися, залишається КСІР. Фактична влада в нього, хоча й взята шляхом перевороту.
З КСІР ніхто вести перемовини не збирається. Та й самі члени КСІР не хочуть ніяких перемовин, вони хочуть стати шахідами.
При такому подальшому ході подій Іран перетвориться на територію громадянської війни з мільйонами біженців.
Суть питання наступна. З ким збирається вести свої перемовини Трамп?

(Окреме питання - що буде робити Китай, якщо він буде остаточно позбавлений іранської нафти, тобто третини своїх дешевих нафтових надходжень. Останній в історії відомий мені прецедент - це американське ембарго на постачання Японії нафти в 1941 році)

comments

Мамаша Мюллер

Fri, 06 Mar 2026 16:59:25 GMT

Ромале, як відповісти на питання західних громадян «Чи не краще щоб українці просто інтегрувались в росію і залишились живими в себе дома і з інфраструктурою?»
Я бачу люди відповідають що нас би катували, гвалтували, висилали в Сибір і в ГУЛАГ.
Це погана відповідь, бо всім похуй шо ми в ГУЛАГ.

Коли людина заходу питає «чи не краще вам», вона має на увазі «мені було б комфортніше якби ви так вчинили».
Тому правильна відповідь є такою:
Ви праві, у певному контексті. Саме на це росія розраховувала, коли напала на нас, що ми не будемо чинити спротив, швидко інтегруємося в одну величезну країну, інтегруємо наші армії і військову інфраструктуру, ресурси. І ще й за умови що США буде вести ізоляціоністську політику, думаю наша обʼєднана армія зараз вже б грабувала музеї Дрездену, наші будинки і інфраструктура були б цілими, наші родичі і друзі живими. І опитування в ЄС «чи готові ви захищати вашу краіну» мають дуже невтішні результати.
А ви як вважаєте, для вас особисто який варіант розвитку подій був би кращім?
—
За кожним ідіоцьким питанням стоїть страх за себе, не за нас. Тримаємо фокус на тому хто питає, а не на собі.

comments

12 років тому

Sat, 21 Feb 2026 08:09:51 GMT

comments

No comment

Thu, 12 Feb 2026 18:28:02 GMT

comments

Десь з інторнетів

Sat, 07 Feb 2026 18:40:07 GMT

Росія вже майже перемогла Америку, але тут їй відключили американський старлінк...

comments

Spino.org

Wed, 04 Feb 2026 10:25:43 GMT

Американська військова операція у Венесуелі створила для Пекіну проблему набагато серйознішу за втрату 10-20 мільярдів доларів. Китай уперше з часів Корейської війни зіткнувся з ситуацією, коли його змушують визнати обмеженість власної могутності в зоні, яку він вважав надійно закріпленою. Але справжня катастрофа не в грошах — вона в необхідності домовлятися з позиції слабкості після десятиліть звикання диктувати умови.
Венесуельська авантюра Пекіну здавалася бездоганною. Країна з величезними нафтовими запасами, режим, який готовий обмінювати ресурси на китайські кредити, географічна віддаленість від традиційних зон американської військової присутності. Китайські інвестори будували свою стратегію на простому припущенні: Вашингтон 2010-х відступив з Латинської Америки назавжди, зайнятий Близьким Сходом і стримуванням самого Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Пекін звик до того, що американці лише бурчать на китайську економічну колонізацію третіх країн, але реально нічого не роблять.
Ця впевненість виявилася фатальною помилкою. Адміністрація Трампа продемонструвала готовність використовувати військову силу в регіоні, який Вашингтон ніколи не переставав вважати своїм. Доктрина Монро виявилася не історичним архаїзмом, а живим принципом американської зовнішньої політики. І раптом китайські мільярди опинилися не в безпечній гавані далеко від американського впливу, а в зоні, де правила встановлює той, хто контролює військову силу.

comments

Ігор Чернецький

Tue, 27 Jan 2026 21:14:34 GMT

Якщо ми програємо цю війну — не буде де жити і не буде де ухилятися.
Це не про «погані умови миру».
Не про «пересидіти за кордоном».
І точно не про те, що хтось зможе сховатися.
Поразка — це зникнення дому як такого.
Коли немає країни, немає безпечного тилу, немає місця, де «це не моя війна».
А ті, хто виживе і залишиться, все одно потраплять в армію росіян.
Так само, як сьогодні туди примусово забирають чоловіків з окупованих територій.
Без вибору. Без права відмови. Проти інших або на утилізацію.
Війна тоді приходить у кожну квартиру.
Без винятків. Без довідок. Без статусів.
Тому вибір давно не між фронтом і втечею.
Вибір між тим, чи буде завтра де жити — чи доведеться воювати вже за чужу імперію.

comments

Венесуела

Sun, 04 Jan 2026 10:17:51 GMT

Трамп в своем старческом слабоумии похоже, перепутал Мадуру с Путиным

comments

Шабат шалом!

Sat, 20 Dec 2025 19:39:24 GMT

comments

По поводу всех этих "мирных планов"

Wed, 26 Nov 2025 09:41:29 GMT

- Фима, вы слышали, что Рабинович выиграл 10 рублей в лотерею?
- Слышал. Только не Рабинович, а Шафаревич, и не 10, а 100 рублей, и не в лотерею, а в карты, и не выиграл, а проиграл.

comments

Шабат шалом!

Fri, 21 Nov 2025 20:20:15 GMT

comments

Фраза дня

Mon, 10 Nov 2025 19:30:16 GMT

Вся московитська культура не варта однієї сльозинки херсонської собаки

comments

Фраза дня

Mon, 13 Oct 2025 16:44:34 GMT

Путин принял Россию бензоколонкой, а оставит автостоянкой

comments

Дітріх

Sun, 12 Oct 2025 18:55:01 GMT

Артур Дронь (Дітріх) написав автобіографичну книгу «Гемінґвей нічого не знає», виплескавши весь свій біль на папері.
Ви можете купити її тут або тут.
А тут лише де-які уривки з його твору.

«Вперше я почув його позивний, коли він прозвучав по рації востаннє. Лише позивний і слово-код на позначення загиблого. Позивний і дата смерті – оце і все, що я про нього знав. За позивним і датою смерті я й знайшов його на Марсовому полі.
Коли молився біля могили, то побачив під хрестом перевернуту вазу з квітами. Підняв її та помітив у квітах записку: «Зайчик, з річницею нас. Кохаю». Позивний, дата смерті. А тепер – дещо значно більше.»

«Тобі 22, всі твої друзі мертві. Вереса на зачистці застрелили впритул з ПКМу. В льожку Кіндера прямим попаданням уїбала 120-та. Ягер підірвався на ОЗМці. Касперові перебило ноги - застрелився, не дочекавшись еваку. Ярика в нічному бою застрелили свої.
Коли стикаєшся зі смертю близької людини вперше, мозок намагається вигадати для неї сенс, знайти в ній стилістичне завершення.
Згодом розумієш, що справа марна. Ягеру і Кіндеру було по 19. Ярик мав дворічну доньку. Верес не дожив 2 дні до переводу.
Їх зрізало в довільний момент життя просто тому, що кулі і уламки мають властивість залітати куди завгодно крім бронеплити. Тепер щоразу, коли ти чуєш "доля", тобі кортить побитися».

«Вони щодня приходять до тебе. Ти говориш з ними як мертвий з мертвими. Вони зникають перед світанком. І тоді нарешті пригадуєш: ти забув сказати, що любиш їх».

«Ось виють сирени тривоги, а жінки несуть дітей у підземний паркінг. Жінки втомлені, а діти – закутані в гори одягу, бо невідомо, скільки доведеться просидіти.
Це про тебе.
Ось приходить зарплата, але чверть її дуже швидко розлетиться на банківські карти тих, хто під Авдіївкою, на Лимані чи в Серебрянському лісі.
Це про тебе.
А ось під Авдіївкою, на Лимані чи в Серебрянському лісі хтось рахує прильоти поряд і думає, який з них виявиться останнім.
Це про тебе.
У театрі збираються сотні людей, щоб послухати вірші, побути разом і підтримати своїх солдатів.
Це про тебе.
Люди вишукують по різних країнах дешевші авта, домовляються про генератори, замовляють старлінки, везуть крізь тисячі кілометрів на фронт паски, віддають волонтерству увесь час, який мають.
Це про тебе.
А сьогодні вночі хтось довго не зможе заснути. Буде думати і скучати. Чекатиме знову вдома.
Це про тебе.
І, може, єдиний спосіб перевірити, чи справді ти живеш, – це прочитати справжню літературу свого часу і послухати, чи каже вона тобі, що вся, цілком і повністю, тепер і завжди, – про тебе.»

«Час жорстокий. Нечесний. Роз’ятрювальний.
Але не можем від нього ховатись. Маєм проживати його, хай навіть і так.»

comments

The Economist

Thu, 25 Sep 2025 18:07:05 GMT

Два роки тому ця газета окреслила бачення «України 2.0», яку очолюють реформатори у владі та громадяни за її межами. Ми визнавали, що вона має мало надії повернути втрачену територію, принаймні доки Володимир Путін залишається в Кремлі. Але якби Україна могла вийти безпечною, демократичною та процвітаючою навіть у межах скорочених кордонів, це було б формою перемоги. Сьогодні країна бореться за всі ці показники. Україна явно виживає, але вона поступово виснажується та втрачає простір для маневру. «Ми можемо боротися роками, повільно втрачаючи позиції», — каже один високопосадовець. «Але питання в тому, чому?»
Спочатку розглянемо ситуацію на місцях. Порівняно з тим, що могло б статися, вона залишається вражаючою. Через три з половиною роки Росія зазнала військової невдачі, навіть якщо Україна також стікає кров’ю. Путін навіть не зміг захопити Харків, який знаходиться лише за 35 км від кордону, не кажучи вже про Київ. Потік товарів через глибоководні порти України перевищує довоєнні обсяги. Російські військові кораблі знайшли притулок у далекому Новоросійську, відірвані від Чорного моря українськими військово-морськими безпілотниками.
Лінія фронту суттєво не змістилася з листопада 2022 року. Наприклад, бої за невелике місто Покровськ (довоєнне населення: 60 000) на Донбасі тривають вже понад рік після їх початку. Щонайменше мільйон російських військових загинули або отримали поранення. Тим часом українські інновації перетворили лінію фронту на джунглі безпілотників; будь-який рух у 40-кілометровій «сірій зоні» – це авантюра зі смертю. Україна може підтримувати такий вид оборони протягом тривалого часу.
Україна стоїть, тому що на цьому наполягав її народ. Значна частина системи безпеки країни виросла незалежно від слабкої держави, а часто й всупереч їй. Паралельні мережі суспільства, бізнесу та солдатів латали прогалини, залишені міністерством оборони, яке інсайдери називають «міністерством хаосу». Провідні світові компанії з виробництва безпілотників починали у вільних кімнатах та гаражах. «Коли бюрократія застоюється, невеликі структури створюють те, що потрібно країні», – каже офіцер розвідки.
Проблема, однак, полягає в тому, що Росія часто копіює, а потім масово виробляє українські інновації швидше, ніж це може зробити Україна. Тим часом призов стає все складнішим і жорстокішим. Піхота критично недоукомплектована. На початку війни українці платили хабарі, щоб потрапити на передову та воювати. «Тепер вони просто тікають», — каже «Фантомас», колишній офіцер призовної служби. «Система зламалася минулого року».
Важко уявити шлях до перемоги України без набагато ширшого, але політично дуже складного рівня призову. Новобранців потрібно буде витягувати з цивільних галузей промисловості. Сини політиків, яких зараз часто захищають, повинні будуть піти. Компроміс, нав'язаний Трампом, може бути найкращим, на що може сподіватися Україна. Високопосадовець наполягає на тому, що контури угоди вже зрозумілі, але більшість у збройних силах налаштовані песимістично, готуючись до тривалої боротьби. Сергій Кислиця, заступник міністра закордонних справ України та старший переговірник, не очікує дипломатичного прориву: «Якби я сказав, що Росія продає лайно, це було б несправедливо щодо добрив. Вони продають повітря».

Демократичний дефіцит
Якщо в Україні закінчуються люди, їй також не вистачає демократичної легітимності. «Довіра між владою і суспільством зруйнована», — каже високопосадовець. Невдоволення досягло апогею в липні, коли влада незграбно спробувала приборкати два незалежні антикорупційні агентства, оскільки їхні розслідування занадто наближалися до людей на вищому рівні. Занепокоєння іноземних союзників та народної опозиції змусило владу відступити.
Протести біля президентського офісу, перші антизеленські демонстрації з початку війни стали поворотним моментом. «Завжди буде до і після», — каже інший високопосадовець. «Це виявило кризу у владі, паніку перед обличчям протесту». Це був момент, коли люди зупинили зловживання владою. Їхні рукописні плакати не лише дали протестам назву — «картонкова революція» — але й звинуватили тих, хто перебував на вищому рівні, у гріхах, що виходили за межі безпосереднього скандалу. «Ти не цар», — писав один. «Якби ти менше крав, я б менше хоронив своїх друзів», — сказав інший.
Обраний у 2019 році з переконливою перевагою та з повним контролем над парламентом, Зеленський має більше формальної влади, ніж будь-який його попередник. Війна та його сміливе рішення залишитися в Києві і надихнути націю на боротьбу дозволили йому ще більше централізуватися. Але його злет до статусу культового героя на Заході заохочував зарозумілість. «Зеленський був більш демократичним на початку, але всі оплески відкинули його в порожнечу», — каже інший інсайдер. «Він почав вірити в долю». Рішення зараз проходять через все менше коло довірених осіб. Головним серед них є Андрій Єрмак, його керівник апарату, бунтівник, чия влада, здається, не виправдана його досвідом чи його мандатом необраного посадовця. Один колишній міністр описує пана Зеленського та його помічника як «альтер-его», які фактично керують спільним президентством.
Хто б не був при владі, президентство поринуло в деякі старі вади України. Воно погрожувало опозиційним ЗМІ та їхнім рекламодавцям; розгорнуло судові переслідування проти політичних опонентів, включаючи Петра Порошенка, колишнього президента; та контролювало репресії з боку Служби безпеки. Звинувачення у зв'язках з Росією є поширеним інструментом вимагання. Один промисловець розповідає про колегу, якого змусили заплатити 2 мільйони доларів, щоб уникнути такого звинувачення.
Багато хто сподівався, що липневі протести та викликаний ними розворот президентської влади можуть зупинити перевищення повноважень. Події з того часу свідчать про протилежне. 6 вересня з'явилися новини про малоймовірну українську операцію: викрадення Федора Христенка, опального колишнього депутата парламенту, звинуваченого у державній зраді, з ОАЕ. Інтерес до нього, очевидно, був не стільки пов'язаний з ймовірними злочинами, скільки з тим щоб змусити його свідчити проти детектива антикорупційного бюро, який розслідував близьке оточення президента. Сезон скандалів ще далеко не закінчився.

Економіка війни
По-третє, війна підірвала віру українців у майбутнє, що мало тривожні наслідки для економіки. В одній початковій школі в Печерському районі Києва кількість першокласників скоротилася на дві третини. За оцінками ООН, понад 5 мільйонів людей втекли з України. Більшість з них не повернуться, прогнозує соціолог Елла Лібанова. Бізнес, який вже постраждав від відключень електроенергії та російських ракет, страждає від нестачі робочої сили. Багато чоловіків воюють або ховаються від призову. Багато матерів залишаються вдома, готові захистити дітей від наступного вибуху.
У таких складних умовах зростання на 2-2,4% цього року вважається успіхом. Зростання наступного року має бути подібним, незалежно від угоди про припинення вогню. Олексій Соболєв, міністр економіки України, зазначає, що третина зростання припадає на оборонні та технологічні компанії.
Членство в ЄС залишається недосяжним, але Святим Граалем: перспектива, яка може спонукати громадян прийняти болючі реформи. «Багато хто досі [наївно] вірить, що вони можуть бути Техасом ЄС», — каже Тарас Качка, новий віце-прем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції. Поки що прогрес був неоднозначним. Політичні перешкоди, включаючи промосковського лідера Угорщини Віктора Орбана та інтереси польських фермерів, стоять на шляху України. Але Качка намагається пришвидшити процес за допомогою плану впровадження необхідних регуляторних змін до 2030 року. «У нас є чотири роки, і ми не можемо пропустити жодного дня».
Є більш нагальні проблеми. Вторгнення Росії пробило діру у фінансовому становищі України. Зараз країна виживає на іноземній життєзабезпеченні з усіма випливаючими з цього перекосами. Податки та внутрішні запозичення покривають лише основні військові витрати, близько двох третин бюджету. Навіть найоптимістичніші прогнози залишають дефіцит у розмірі 45 мільярдів доларів наступного року, що становить майже чверть ВВП. Західні зобов'язання наразі покривають щонайбільше 27,4 мільярда доларів. «Ми дійшли до ситуації, коли немає грошей», – зневірюється високопосадовець. «І в Європи самої немає грошей, необхідних для того, щоб повернути нас до життя».

Майбутнє України
Обидва шляхи, що зараз відкриті для України – нестабільне перемир'я або тривала війна – похмурі. «Якщо війна закінчиться, у нас принаймні буде шанс вибратися», – каже один інсайдер. Але мир принесе власні проблеми: відновлення зруйнованої економіки; догляд за травмованими солдатами, що повертаються; невдоволення; та фінансування нової армії з меншою іноземною підтримкою. Підтримка воєнних зусиль, безумовно, можлива, але це ще більше спустошить країну. Якщо війна затягнеться, ускладнюючи проведення виборів, Зеленському доведеться знайти щось інше, ніж його роль головного воїна України, щоб відновити свою легітимність.
Очевидно, що вибори мають відбутися, як тільки дозволить безпека. Влада, схоже, готується до голосування наступного року, якщо мирні переговори пройдуть успішно, і її рейтинги залишаються достатньо високими. Внутрішні опитування, з якими ознайомився The Economist, свідчать про те, що Зеленський може перемогти на переобранні, якщо він балотуватиметься. Станом на сьогодні він лідируватиме у першому турі над своїм найближчим ймовірним суперником, звільненим головнокомандувачем Валерієм Залужним, хоча потім може програти у другому. Багато українців не переконані в жодному з ймовірних кандидатів.
Будь-який звіт про Україну не повинен виключати надії. З часу нашої останньої оцінки суспільство еволюціонувало і тепер керує багатьма процесами в країні. Прогрес українського бізнесу; міністерств економіки та цифрової трансформації; армії та оборонної промисловості – все це вражає. Але значна частина центральної влади регресує. Здається, Зеленський збився з дороги. Зовсім не зрозуміло, чи знає він, як знайти новий шлях.

src

comments

Люди за 60

Mon, 18 Aug 2025 18:02:00 GMT

Це не просто покоління — це окрема форма виживання.

У п’ять років вони вже розпізнавали мамин настрій за звуком закриття кришки каструлі на плиті.
У сім — мали ключ на шнурку й інструкцію: «Обід у холодильнику. Розігрій, але не спали».
У дев’ять — варили борщ без рецепта.
У десять — знали, як полагодити кран і втекти від собаки сусіда з відром на голові.

Цілими днями — надворі.
Без телефонів.
Замість Wi-Fi — маршрут: турнік — річка — дім, в темряві з колінами, схожими на карту бойових дій.
І вижили.

Коліна лікували слиною і листком подорожника.
А якщо боліло — чули: «Не відпало? Значить, не болить».
Їли хліб із цукром, пили воду з садового шланга — мікробіом, якому позаздрив би будь-який йогурт.
Алергій не було. А якщо й були — мовчали.

Вони знають 15 способів відіпрати траву, мазут, кров, болото і чорнило — бо додому треба було прийти «чистим».

І це ще не все. Вони пережили:
– транзисторне радіо,
– чорно-білий телевізор,
– вініловий програвач,
– касетні магнітофони,
– CD-диски, а тепер тримають тисячі пісень у кишені…
І сумують за тріском касети, перемотаної олівцем.

А отримавши водійське, їхали на «Жигулі» через всю країну:
без готелів, кондиціонерів і GPS.
Лише дорожня мапа, бутерброди з яйцем і усмішка.
Доїжджали. Без Google Translate. З інтуїцією. І вірою.

Це останнє покоління, яке пам’ятає світ без інтернету.
Без постійного страху, що сів телефон.
Пам’ятають дротовий телефон, книжки з рецептами й дні народження — без нагадувань.
А якщо не пам’ятали — не приходили... .

Це люди, які:
– ремонтують все ізоляційною стрічкою, скріпкою і плоскогубцями,
– мали один телеканал — і не нудьгували,
– знали, що «гортати» — це телефонний довідник, а не стрічка в соцмережі,
– і вірили: якщо не береш слухавку — значить, живий, перетелефонуєш.

Вони — інші.
Мають емоційний азбест, імунітет епохи дефіциту й рефлекси, відточені на турніку.
Останні ніндзя повсякденності.

Не чіпай людину за 60.
Вона бачила більше.
Жила глибше.
І має в кишені м’ятну цукерку старшу за твій смартфон.

comments

Беловежский синдром

Thu, 14 Aug 2025 17:51:41 GMT

comments

Добривечір в вашу хату!

Sun, 10 Aug 2025 19:05:51 GMT

comments

Каспаров и Ландсбергис

Sat, 09 Aug 2025 20:58:26 GMT

Мы становимся свидетелями заката Европы — упадка союза, основанного на принципах мира и дипломатии, который больше не способен эффективно реагировать на вызовы времени. Современный кризис требует решительных действий — не сотрудничества и постепенных шагов, призванных предотвратить войну, а признания того, что война уже началась и пришло время сражаться.

В 1950-х годах, после катастрофы Второй мировой войны, европейские страны, что вполне объяснимо, отчаянно стремились найти механизм, который обеспечил бы мир и безопасность на континенте в будущем. Объединение европейских наций началось с шести стран-основательниц (Франции, Германии, Италии, Нидерландов, Бельгии и Люксембурга) и было институтом, радикально отличавшимся по масштабу и задачам от того, каким мы знаем его сегодня. Франция и Германия долгое время были источниками напряжённости на континенте, и лидеры стремились найти способ не допустить, чтобы эти конфликты снова привели к войне.

Простая идея, на которой основывался европейский проект, заключалась в том, что экономическая интеграция устранит угрозу войны. Страны, тесно связанные друг с другом финансово и политически, будут слишком много терять в случае конфликта и, следовательно, будут заинтересованы в сохранении мира. Сотрудничество увеличивало бы общий экономический «пирог» для всех, а это, в свою очередь, создавало бы стимулы для предотвращения военной эскалации.

По мере роста европейского эксперимента он изменялся не только в масштабах, но и по своей сути. Его радикальное преобразование началось с Маастрихтского договора 1991 года, который учредил Европейский союз. Несколько лет спустя последовал валютный союз, введение евро, а затем – и Шенгенское соглашение, открывшее внутренние границы Европы. Все эти шаги проложили путь к дальнейшему расширению: в 1995 году к Союзу присоединились три страны — Австрия, Финляндия и Швеция; а в 2004 году, в рамках масштабного расширения, Европа пригласила сразу 10 новых членов. Ранее подчинённые страны Восточной Европы были приняты в европейскую семью, получив шанс на стабильность, процветание и мирное будущее. Это было также геополитическим обещанием: те, кто разделяет западные ценности и принимает установленные правила, могут стать частью европейского сообщества.

На всём протяжении этого процесса роста европейский проект продолжал опираться на одну и ту же идею: свободная торговля, процветание и либеральные ценности станут барьером против угрозы войны.

К сожалению, как бы логично ни звучала эта идея изначально, она не оправдала себя.

( Read more... )

Европа не обречена на провал. Но для выживания необходимо осознать, что свобода больше не даётся даром, и что для её защиты нужно использовать все доступные средства.

comments

Ответочка

Tue, 01 Jul 2025 15:29:17 GMT

Азербайджан сбивает великодержавную спесь.
Группу московских чурок в Баку отпиздили и арестовали строго по скрепным канонам.

comments

Баян, конечно, но классика

Fri, 27 Jun 2025 19:23:22 GMT

Однажды россиян обяжут выйти на улицу в 9 утра для расстрела.
Всё поворчат, повозмущаются и пойдут одеваться.
Потом уже в очереди на расстрел, толпа узнает, что необходимо оплатить госпошлину в Сбербанке.
Все побегут в Сбер, крики, давка, а после с квитанциями толпясь и ругаясь начнут собираться на площади для расстрела.
И снова не повезло, сам расстрел платный, надо оплатить пулю в ВТБ24, если оплачиваешь очередь, а не одиночный, то скидка.
Толпа мчится снова в ВТБ, и снова крики, давка, всем хочется быть первыми и получить скидку.
Счастливые оплатившие толпятся в первых рядах перед автоматчиками, снова крики, вы тут не стояли, подвиньтесь мне не видно, слава богу мы первые, а соседи то не знают.

comments

Шабат шалом!

Sun, 22 Jun 2025 17:40:04 GMT

comments

Шаббат шалом!

Fri, 20 Jun 2025 18:18:13 GMT

comments